Історія — Театр ляльок на лівому березі Дніпра

Історія

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТЕАТРУ ЛЯЛЬОК 

Київський муніципальний академічний театр ляльок на лівому березі Дніпра (раніше Київський міський театр ляльок) було створено у 1983 році завдяки активній діяльності та при безпосередній участі Народного артиста України Сергія Єфремова.

Але формування творчого колективу відбулося ще в 1981 році на основі філіалу Республіканського театру ляльок. В процесі роботи стало зрозуміло, що колектив філіалу може існувати як самостійний організм. Тому, враховуючи зростаючу потребу в забезпеченні дітей театрально-видовищними заходами, а також відсутність в лівоберіжній частині міста дитячих театрів, 31 серпня 1983 року філію було реорганізовано в самостійний театр ляльок.

Втім, новоутворений філіал не став перебирати на себе старий репертуар. Колектив, під орудою Сергія Єфремова, розпочав творчу діяльність із прем’єр, які швидко здобули визнання. Вже у 1981 році, на Всесоюзному фестивалі румунської драматургії, вистава «Сонячний промінь» Атанаса Попеску одержує два дипломи. Нагороджено колектив театру і Заслужену артистку України Елеонору Смирнову (за виконання ролі мишенятка Муфа).

Етапним в житті театру виявився 1983 рік: окрім того, що за творчим колективом закріпилася назва «Київський міський театр ляльок», санкціонована відповідними державними установами з питань культури, театр знову відзначився на фестивалях. Аж двома роботами!

На Першому Республіканському фестивалі театрів ляльок України за виставу «Казка про рибака і рибку» Олександра Пушкіна колектив театру одержав диплом 1-го ступеня.

Того ж 1983 року на Всесоюзному фестивалі чехословацької драматургії вистава «Стрибаюча принцеса» Ладіслава Дворського приносить театрові цілий букет нагород. Дипломами були відзначені: колектив театру; режисер-постановник, Заслужений (на той час, а пізніше Народний) артист України Сергій Єфремов; Заслужена артистка України Елеонора Смирнова; Заслужений артист України Шарль Фоєрберг. До речі, на Другому республіканському фестивалі театрів ляльок України, що проходив 1986 року, за виконання цієї вистави, їх було визнано кращими акторами фестивалю.

З 1981 по 1983 рік у постановці Сергія Єфремова було створено ряд лялькових історій, які й започаткували життя театру. Це «Сонячний промінь» А. Попеску (художник Ю. Ширман) – 1981 р., «Жив-був Зайка» К. Мешкова (художник М. Яремчук) – 1981 р., «Бука» М. Супоніна (художник М. Яремчук) – 1982 р.,«Добрий Хортон» Ю. Чеповецького (художник Н. Рудюк) – 1982 р., «День Кутясика і Кутілки» Й. Пегра (художник І. Дубровіна) – 1982р., «На планеті хмарин» Х. Мянд (художник С. Білай) – 1983р., «Новий рік та Білий Кіт» І. Та Я. Златопольських (художник Л. Гречановська) – 1983 р.

Довгі роки «Київський міський театр ляльок» не мав власного приміщення. З’явилося воно лише в 1997 році – в стінах колишнього кінотеатру «Ровесник» (вул. Миропільська, 1, неподалік станції метро Чернігівська, де театр і знаходиться по цей час).

Тоді, успішно гастролюючи світом, «Київський міський театр ляльок» стає лауреатом міжнародних фестивалів у Польщі, Угорщині, Австрії, Швейцарії, Німеччині, Словаччині, Югославії, Мексиці, Португалії, Франції.

Театр із легкістю долає мовні та етнічні кордони. У 1985 році Заслужений артист України Шарль Фоєрберг стає першим серед українських лялькарів лауреатом Міжнародного фестивалю театрів ляльок. Його нагороджено за кращу мову есперанто на сцені («Казка про рибака і рибку» О. Пушкіна). Звичайно, вистави «фестивальні» і «широкопрокатні» різняться за сприйняттям.

В 1984 році з’явилася вистава «Квітка-семицвітка» (художник В. Брахнова) і близько двадцяти років трималася в репертуарі театру.

А от виставу «Маленький принц» за твором Антуана де Сент-Екзюпері (1982) спіткала інша доля. Вонаненадовго затрималася в афіші, тому що потребувала приміщення, якого театр не мав. Проте, як це не рідко буває, вистава відіграла значну роль у біографії «Київського міського театру ляльок».

Окремої розмови заслуговує співпраця театру з художницею Іриною Уваровою, завдяки якій у постановці Сергія Єфремова створено чудові, але абсолютно різні за світобаченням вистави: «Російська сіль» Ю.Сидорова (1987), «Мати-Олениха» Л.Улицької за Ч. Айтматовим (1991), «Все буде гаразд» І. Уварової та С. Єфремова за щоденниками Януша Корчака (1994), «Ворон» Карло Гоцці (1998), «Наталка-Полтавка» (2007).

У 1989 році виставу «Російська сіль» було визнано кращою виставою Третього Республіканського театру ляльок у м. Луцьку. Того ж року «Російську сіль» вітають на Всепольському фестивалі театрів ляльок у Бєлостоці, а наступного, 1990 року − на Першому міжнародному фестивалі театрів ляльок у Мінську, де колектив театру отримує Диплом за майстерне втілення традицій народних балаганних видовищ. Окрім того, того ж року, ця вистава демонструється на Другому міжнародному бієнале театрів ляльок у Європі, що проходить у Португалії, а наступного, 1991 року, − на Першому міжнародному фестивалі театрів ляльок у Києві.

Моновистава «Все буде гаразд» у 1995 році отримує театральну премію «Київська пектораль», а також достойно представляє наш театр на Всесвітніх фестивалях: у м. Будапешт 1996 року, у м. Варшаві того ж 1996 року, в 1997 році – в м. Шарлевілі-Мезьєрі, в 2000 році – у Магдебурзі.

А от виставу «Торбина з піснями» і досі охоче відвідують і діти молодшого шкільного віку, і старшокласники. «Торбина з піснями» (1995) за п’єсою Всеволода Данилевича, на той час у постановці Наталії Бучми і у художньому оформленні Василя Безулі, одержала «Київську пектораль» 1996 року в номінації «Краща вистава для дітей». Це була перша спроба об’єднати відомі українські народні пісні таким чином, щоб вони стали наочними і утворили своєрідний ланцюжок, який проходить через все життя людини.

Серед вистав за мотивами українських народних казок особливо цікавими видаються «Котик та Півник» (1997) Григорія Усача і С. Єфремова і «Лисичка-сестричка та Вовк-панібрат» (2000) Всеволода Нестайка. Зазначимо, що обидві п’єси віршовані. Виставу особливо тепло сприйняли у Польщі. Так, 1998 року в місті Ломжі ця постановка Сергія Єфремова одержала найвищу нагороду фестивалю – «За найкращу реалізацію ідеї «Театру у валізі» «Котик та Півник» з творчим застосуванням традиційних «спеціальних ефектів».

Серед українських драматургів найбільш активно співпрацював з театром Григорій Усач. Окрім згаданих вище «Квітки-семицвітки» й «Котика та Півника», також у співавторстві із С. Єфремовим створена п’єса «Троє поросят»(1993), яка користується великою прихильністю глядача. Протягом довгого часу театральний кін не полишали п’єси відомого дитячого письменника Юхима Чеповецького: «Мишенятко Мицик» (1988) і «Добрий Хортон» (1982) (остання – за мотивами творів дотепного американського письменника доктора Сьюза, одна із історій про слона Хортона).

У театральному репертуарі були щироко представлені казки народів світу, вистави за творами всесвітньо відомих казкарів, деякі з них і досі тішать наших глядачів. Російська «Морозко» (1987), грузинська «Півтори жмені» («Відважне ягня»), «Північна казка» за легендами ескімосів (друга назва – «Дочка Місяця і Син Сонця»). Є в театрі «Снігова королева» (1985), «Дикі лебеді» й «Принцеса на горошині» (2004) Ганса-Христіана Андерсена, «Бременські музиканти» братів Грімм, «Мауглі» і «Слонятко» Ред’ярда Кіплінга, «Маленький Мук» Вільгельма Гауфа, «Вінні-Пух» Алана-Александера Мілна, «Ще раз про Червону Шапочку» (1986), «Кіт у чоботях» і «Попелюшка» Шарля Перро, «Буратіно» за казкою О. М. Толстого (прем’єра відбулася у 2006 році)

«Кіт у чоботях» (2004) – вистава із яскравими, оригінальними ляльками, автором яких є художник із Дніпра Віктор Нікітін. Він же оформляв для театру вистави «Мама для мамонтятка», «Маленький Мук», «Вінні-Пух».

Активно співпрацював з «Київським міським театром ляльок» Заслужений художник України, полтавчанин Василь Безуля. У його оформленні вистави «Котик та Півник», «Торбина з піснями», «Айболить проти Бармалея», «Новорічні пригоди».

У виставах «Дикі лебеді» (2001) та «Кицин дім» (2002) С. Маршака постає справжнє розмаїття зооморфних персонажів. Це дві абсолютно різні за стилістикою вистави, автором ляльок до яких є художник Василь Виходцевський.

Свій творчий почерк у Миколи Данька: «Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат» (2000), і «Малюк і Карлсон» (2003).

Театр може пишатися співпрацею з Заслуженим діячем мистецтв України Вячеславом Полянським («Дикі лебеді»).

Безперечно, оригінального звучання і особливої цілісності надала виставам «Кицин дім» та «Кіт у чоботях» музика Анатолія Шуха.

Особливої уваги заслуговує музична вистава «Різдвяна колискова» (2000) за Біблійним сюжетом, композитором якої є народний артист України Михайло Чембержі.

Головне, що всі вистави театру ляльок спрямовані на утвердження добра. І це не залишилося без уваги. Так, театральну премію «Київьска пектораль» «За вагомий внесок у мистецтво» в 2003 році отримав Заслужений артист України Шарль Фоєрберг, а 2005 року таку ж нагороду одержав Народний артист України Сергій Єфремов, який очолював творчий колектив від дня створення театру і до останніх днів свого життя.

В 2006 році до колективу театру приєднався режисер Михайло Урицький, вистави якого урізноманітнили репертуар: «Горбоконик» (2006), «Стійкий олов’яний солдатик» (2008), «Чарівна скрипка» (2009), «Дюймовочка» (2012), «Сонячний промінь» (2013), «Рахую до п’яти» (2013), «Коза-Дереза» (2014), «Снігова квітка» (2014), «Чому довгий ніс у слона» (2015), «Оскар» (2015), «Легенда про північне сяйво» (2016), «Алі-Баба» (2017) та «Принцеса на даху» (2017).

Звичайно, немає змоги перелічити всіх, причетних до роботи театру ляльок протягом його існування чи докладно висвітлити всі вистави. Безперечно, визначальним для театру є творчий почерк Народного артиста України Сергія Івановича Єфремова. Постановки здійснювалися з урахуванням смаків і дітей, і дорослих, щоб кожен нюанс, який може зацікавити дитину, мав ще й глибший підтекст.

Видатною подією для колектива стало надання нашому театру статусу Академічного. Це відбулося 17 жовтня 2007 року. А вже у 2008 році театр було перейменованого в «Київський муніципальний академічний театр ляльок».

І наостанок, хочеться просто запросити до театру глядачів всіх вікових категорій. Адже за атмосферою це справді дуже теплий, сімейний театр.